За що ти дав його мені –

                      Кохання це, велике горе?

                      Оті палаючі вогні!

                     Туга невтишима

                     Крапля повітря - в диму

                     Біль неминучий мій

                     Згасне надії свіча

                     Стану ниц на коліна

                     Туга моя неутішна

                     Людськая вдача - грішна

                     Не зацвіте більше вишня

                     Біля твойого вікна

                      **************

       Вірш на конкурс «Розкрилля душі»

Осінні пастелі

(поетичний цикл)

Повіяло осіннім листом.

Прийшла! Зустріти вже пора…

Зачарувала своїм хистом,

І літо в тузі догора.

Застала на холодній лавці,

Відчула холод у руках.

Ще не змінила легкі капці,

Ти ось як ось в моїх дверях!

Ще серпень поруч догорає!

Насолоджусь в останній раз -

Він літо в гойдалці хитає…

Облиш його, не твій ще час.

Бач, зараз не твоя година.

Не рівна буде ця дуель.

Хоч на прощання є хвилина?

Зарано правиш корабель.

Розпакувала всі намиста,

І серпень речі дозбирав.

Світ мовби аркуш, білий, чистий,

Теплом і світлом просіяв…

         **************

Пастеллю вірші я писала,

Не бездоганно, не без плям.

Для тебе море римувала

Й прозору душу вилила зорям.

Гаям зеленим заспівала колискову.

Яскравий місяць довго не горів!

Тебе чекала я до холоду, до скону,

Русявий волос з туги посивів.

Прощаючись, рядки читала –

У серці пломінь запалав,

Я все одно тебе чекала…

А ти про це не знав! Не знав…

            ************

Серпневий дощ лягає в очі,

Лягає шовком ніжних мрій,

Моє волосся пестить вночі,

Не йди назавжди, серпню мій!

Немов хустина – тільки свіжа –

Як покрова душі моїй

Ця гарна і бурхлива тиша.

Вона - з нездійснених надій.

       ***************

Я пам’ятаю теплий ранок,

Слід сонця в нашому вікні.

Мене чекає мій сніданок

На дерев’яному столі.

Лежать у скриньці окуляри.

Вже без вогню скрипить ліхтар…

Відходять люди понад хмари –

Їх повертають з-понад хмар.