Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Файли » Літературознавство

Сатирична комедія "Мина Мазайло"
28.11.2013, 20:44
Викривальна сатира на пристосуванців за комедією М.Куліша "Мина Мазайло”                     

Двадцяті роки XX століття були бурхливими. Старий світ, повалений двома революціями 1917 року, поступово відступав, але чинив шалений опір. І драматурги того часу намагалися продемонструвати як зміни на краще в міжлюдеьких стосунках, так і звичайний абсурд перехідного часу, — адже саме такими були двадцяті роки в новонародженій країні Рад.

Микола Куліш — один з непересічних українських драматургів, який знаходився в постійному пошуку, вважаючи за необхідне змальовувати засобами традиційної драматургії сучасну йому дійсність. Уже перші вистави "Мини Мазайло” викликали в глядачів справжнє захоплення. Драматург збагатив арсенал засобів комічного в театрі й у той же час вдало використав майже вічну тему розриву між сутністю персонажа і його потягом до "вищого світу”.

 

Мазайло працює в радянській установі. Він не просто службовець, він відчуває себе справжнім "чиновником”. А чиновник, здається, повинен належати до "бомонду”. Та хіба візьмуть у той "бомонд” з українським прізвищем? Звичайно, ні. Приблизно так розмірковує новітній міщанин: йому хочеться змінити славне прізвище на зрусифіковане, або просто російське.

 

У комедії Миколи Куліша є не лише комізм. Драматург зробив чимало цікавих лінгвістичних спостережень. Так, Мосій, юнак "з мрійними, але злими очима”, розповідає про дієслово "бринить”, яке на відміну від "звучить” має безліч змістових нюансів: наприклад, "бриніти може орел у височині, якого ледь видно, або сніг, коли він у повітрі, ледве примітний такий, бринить”. Свою мову намагаються боронити й інші персонажі комедії, наприклад, не надто розумна дівчина Уля стає на захист рідної мови. Цю ситуацію Микола Куліш змальовує з легким гумором. Проте в арсеналі комедіографа є й викривальна жорстка сатира.

 

В Україні двадцятих років проходив процес українізації. Але це була українізація по-радянськи, тобто не органічний процес, а чергова "кампанія”. І пророчо звучить висловлювання Мини Мазайла: "Нічого з українізації не вийде, це вам факт, а якщо й вийде, то пшик з бульбою”. Подібна кампанія — це лише "туман, чорний туман, і все це минеться”.

 

Куліш характеризує кожного з персонажів через його ставлення до процесу фальшивої українізації. А який вигляд дійсно мала "кампанія”, можна уявити з репліки Мазайла, який хоче змінити своє прізвище на зрусифіковане: "Ще як я підходив до загсу — думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться… І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, усю Україну змінив би?.. А що, як і той, і другий, і третій?” Ця репліка демонструє не лише відсутність одностайності, а й розбрід у тогочасному суспільстві. Звернімо увагу на протиставлення: "А що, як там сидить не службовець, а українець?” Це не потребує коментарів.

 

Які ж прізвища одержували українські міщани в радянському загсі? "Минько Панас на Мінервина Павла… Засядь-Вовк на Волкова… Ісидор Срайба на Алмазова”. Убозтво душі й повне нерозуміння історико-культурної ситуації в Україні показують ці люди.. Усе "заяложне, солодко-міщанське” переповнювало життя країни.

 

Але непокоїть Мазайла не лише його "некрасиве” прізвище. Турбує його й не дуже "бомондова” вимога: "Оце саме "ге” і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чисто руською, а небесною, ангельською мовою”. Мабуть, Мазайло діє за принципом: якщо зрікатися, то всього зразу. Тобто національності, мови, а зрештою й батьківщини.

 

Та не з двадцятих років минулого століття бере початок це зречення всього святого. З історії нам відомо, що деякі українці залюбки продавалися іноземцям. На превеликий жаль, і сьогодні немало в нашій державі людей, здатних проміняти дідівський духовний спадок на сумнівні заокеанські або якісь інші нечувані цінності. Міщанин, у тому числі український, за будь-яких умов і часів живіший од усіх живих. Його не знищують ні революції, ні репресії, ні війни. Міщанин завжди такий, яким він був і сто, і двісті років тому. Здається, він тривкіший за все на світі. І тому гірка іронія Миколи Куліша, утілена в комедії "Мина Мазайло”, є актуальною й сьогодні. Ми приймаємо нині участь у відродженні української ментальності й бачимо, якими нечуваними складнощами обертається цей процес. Як і раніше, чималою частиною сучасного українського суспільства правлять ілюзії — дуже різноманітні, але схожі у своїй відірваності від реальності. Розум і реалізм повинні запанувати в Україні, і тоді зникне з лиця нашої землі ганебне явище, що його відтворив у своїй комедії український драматург Микола Куліш.

 

Комедія «Мина Мазайло» Миколи Куліша стала цілим відкриттям в українській літературі початку XX століття. У березні та квітні 1929 року її було поставлено в ряді театрів, і глядач захоплено сприйняв її. Проблематика, художній рівень твору активно обговорювалися у пресі, ставали предметом дискусій.

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами, містить цілу галерею яскравих характерів з індивідуально-культурним і національним світоглядом, таких, як Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсоха, Бароиова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас.

 

«Мина Мазайло» є комедією типів та положень. У ній ґрунтовно розроблені дійові особи, які утворюють сюжетно-колізійні та концептуально-світоглядні пари. Це Мина Мазайло і Мокій, Рина та Уля, тьотя Мотя і дядько Тарас. їхні репліки, діалоги, дії формують основний фабульний та конфліктний каркас твору і виступають чинниками суто комічного начала.

 Розвитку комедійної тональності, динамічному руху сюжету сприяють інтимні перипетії, які переживають герої. Наприклад, читач спостерігає поступове закохування Улі у Мокія, хоч спочатку це мала б бути добре інсценізована інтрига. Та й починається комедія досить динамічно, з гострої інтриги, що загалом притаманно Кулішевій драматургії. Перша ремарка та перші репліки Рини створюють поле сюжетної та емоційної напруги в комедії, а також розкривають сутність конфлікту, що виник у родині Мазайлів.

 

Куліш використовує у своєму творі традиційну для світової літератури, зокрема комедійної, традицію «любовного трикутника», але створює її зовсім оригінально, дотепно, винахідливо. Спочатку гра Рини й Улі розвивається за сценарієм, який розробила Рина. їй вдається зацікавити брата знайомством зі своєю подругою, використавши любов Мокія до всього українського. Рина — справжній знавець характерів і вміло веде свою партію. І Мокій цілком «ковтає живця», починаючи говорити про свої інтереси, беручися «освічувати» Улю: «От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...»; «Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...» Здається, розрахунки Рини правильні, і її очікування мають справдитися...

 

Та своєрідність розгортання конфлікту в комедії Куліша полягає в тому, що все розвивається навпаки. Тобто Уля, яка мала вплинути на Мокія, коли він у неї закохається, і переконати покинути захоплення усім українським, насправді сама поступово у нього закохується і вже захоплено розповідає подрузі, наскільки прекрасно звучить українська мова, наскільки вона точна та яскрава! Отже, грі протистоїть неначе «антигра» — закохані руйнують плани Рини. І в той час, як нетерплячка Рини зростає, все поступово виходить у неї з-під контролю: «Мені здається, що він закохався... Принаймні, закохується. Тільки ти, ради Бога, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?..» Таким чином, Куліш передає поступово загострення комічного ефекту інтимного конфлікту.

 

Далі комедія набуває характеру комедії відкриттів. Зокрема, Рина відкриває, що її намір стосовно Улі та Мокія може не здійснитися; Уля відкриває свою закоханість у Мокія. І внаслідок низки подій ситуація у родині Мазайлів поступово загострюється. Динаміка любовної фабули немов відтіняє логічність розгортання мовно-світоглядної полеміки. Саме інтимний сюжет творить динаміку п'єси, і тому драматург немов вмонтовує інтимні сцени на початку кожної дії.

 У сьомій сцені комічний динамізм досягається тим, що драматург зводить разом усіх дійових осіб комедії. Ця сцена написана як світоглядно-мовна полеміка між персонажами і є комічно-сатиричним представленням характерів та їхніх культурних уподобань, цінностей, дає змогу простежити, як послідовно й багатогранно виявляють себе дійові особи.

 

У цій сцені Микола Куліш використовує весь традиційний арсенал комічних засобів. Тут і класичний комізм ситуацій і положень, сатира й сарказм, епатаж, гротеск, трагікомічність, зіткнення персонажів, самохарактеристика їх, афористичні формули; монологи, діалоги та полілоги, короткі репліки.

 Фінал інтимної фабули в комедії має філософський підтекст, адже любов розпочинається з гри, але справжнє почуття перемагає. Філософічність мислення загалом притаманна Кулішеві-драматургу, що теж надає його комічності своєрідного забарвлення.

 

«Мина Мазайло» Миколи Куліша — це твір про трагікомічність людського життя, про смішний і глибокий трагізм людських доль, про високі поривання і дрібні розрахунки, про різноманітність людських характерів.

 

 

Категорія: Літературознавство | Додав: Chernobay
Переглядів: 4319 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.7/3
Меню сайта
Категории