СУЧАСНИКИ

                              Максимові Рильському

Ще  молитесь,  далекий  брате,

Серед  Звенигородських  піль.

Ще  не  стомились  карбувати

В  коштовних  ямбах  вічний  біль.

Краси  веселий  кондотьєре,

Несете  хрест  свій  там,  ген-ген,

Серед  похмуро-рідних  прерій;

Ви  —  еллін,  схимник  і  Гоген!

Навколо  —  хащі  й  печеніги,

А  в  кельї  —  тиші  ніжний  спів,

Реторти,  циркуль,  колби,  книги,

І  Ви  —  алхімік  мудрих  слів.

Січень.  1923

            Павлові Тичині

На межі двох епох, староруського золота повен,

Зазвучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр,-

І рід сурму архангела рушив воскреснувший човен,

Й над мощами народу хитнувсь кам’яний його хрест.

І на древнім, на ститськім, на кров’ю залитім просторі

Говорили могили, співіали козацькі вітри.

І у літери тайн степовії складалися зоря,

Щоб племінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій,

Метеором огнистим ударив в дніпровські степи

І, здавалося, вріс. І над плугом схилився до праці,

І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи…

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.

О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні!-

Жорстко – ярим залізом ти пік одоробло північне,

Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

Від кларнету твого – пофарбована дудка зосталась

… в окривавлений жовтень – ясна обернулась Весна…

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,

Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів.

І вночі мертвий місяць освітить з-за сірої хмари

Божевільну Офелію – знов половецьких степів.