Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Файли » Твори українських письменників

Євген Плужник. Поезії
12.09.2013, 22:42
                                 Збірка "Дні", 1926

  Для вас, історики майбутні..


Для вас, історики майбутні,

Наш біль - рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

 

Забудь про вистраждані свята,

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята, -

- Агов!

 

Якийсь дідок нудний напише, -

Війна і робітничий рух...

О, тихше!

- Біль не вщух!

 

Збірка "Рівновага"

Ніч... а човен - як срібний птах!..


Ніч... а човен - як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!)...

Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи...

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

 

 Збірка "Рання осінь"

Вчись у природи творчого спокою

 

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі.

Як від озер, порослих осокою.

Кудись на південь линуть журавлі.

 

Вір і наслідуй. Учневі негоже

 Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

 

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі.

Як від озер, порослих осокою.

Кудись на південь линуть журавлі.

 

Вір і наслідуй. Учневі негоже

 Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

                                                                     1927

                  ******

Річний пісок слідок ноги твоєї


Річний пісок слідок ноги твоєї

І досі ще – для мене! – не заніс...

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс...

Не заблукають з хуторів лелеки,

–Хіба що вітер хмари нажене...

О друже мій єдиний, а далекий,

Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе...

Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час, – і всесвіт не тече...

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей...

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий – такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

                                                              1927

 Мудрості не вивчитись чужої, —

 Треба помилятися самим.

 ...Скільки слів лишилося від Трої,

 Що забрав собі на оди Рим?

 

 А проте вчитайся в кожну кому,—

 Всякий промовлятиме рядок:

 Краще помилятися самому,

 Ніж чужих навчитись помилок!

                                                             1927

                    *****

 Дивлюсь на все спокійними очима 

 (Давно спокійний бути я хотів) –

 І вже не тішить вишукана рима,

 А біль її шукати – й поготів!

 

 Коли дійшов за ранній біль розплати –

 Збагнув усю непереможність днів, –

 Чи потребуєш час твій марнувати

 На лад закінчень, суфіксів і пнів?

 

 Ні, на вуста усмішкою гіркою

 Ляга мовчання мудрого печать...

 Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,

 Дар розуміти, знати і мовчать!

                                                           1927

                     *****

 Чіткіші лінії і фарби спокійніші, –

 Благословляється на осінь, на дощі...

 Десь журавлі в похолоділій тиші:

 – Мерщій! Мерщій!

 

 Спішать до Індії, озер північних діти,

 До кинутих на чужині осад...

 Але ж нудьга яка – вперед летіти,

 Щоб повернутися назад!

                                                            1927

                  *****

 Каменя один приділ — лежати.

 Вітрові один закон — лети!

 Тільки я поставлений питати

 Як не цілі, то бодай мети...

 

 Та хоч як — в лиця свойого поті —

 Зважу міру явищ і подій,—

 Камінь той лежатиме і потім,

 Вітер той летітиме й тоді.

                    

                  *****

Хай чужина комусь вбирає очі,

 Нехай про неї навіть мріє хтось

 (До переміни місць такі охочі

 Всі ті, кому в житті не повелось).

 

 Для мене ж досить – певне, до загину –

 Кількох губерень чи округ тепер,

 Що на землі становлять Україну –

 УРСР.

 

 Бо що мені та слава галаслива

 Про всі дива за тридев’ять морів,

 Коли я досі і малого дива –

 Землі своєї ще не зрозумів!

                                                     1927

Категорія: Твори українських письменників | Додав: Chernobay
Переглядів: 2689 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Меню сайта
Категории