Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Файли » Твори українських письменників

Павло Тичина. Вірші
02.09.2013, 23:08
                      БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА

 

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла,

Душа причастилася кротостітрав

Добридень я світу сказав!

 

Струмком серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля

Добридень тобі, Україно моя!

 

ГАЇ ШУМЛЯТЬ

 

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

 

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене,

мов ластівку.

 

Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

 

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика.

 Ах не смійтеся ви наді мною

Ах не смійтеся ви наді мною, —
Не для вас я Вкраїну люблю!
Не для вас виливаю ці сльози з журбою,
Що ніхто їх не бачить нічною добою,
Коли довго від думок не сплю.


Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?
Не чіпайте — просю вас — моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!

Хіба можете ви зрозуміти,
Як її я кохаю, люблю?
Та коли б не вона, то для чого б і жити!
Але що… що вам про це говорити…
Чи ви любите матір свою?

                                         28 жовтня 1911

АРФАМИ, АРФАМИ —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон

як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая,—

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

                                        1914

 

 О ПАННО ІННО... 


О панно Інно, панно Інно!
Я - сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив -
Дитинно, злотоцінно.
Любив? - Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз - ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий - я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом - небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.- Я ридаю.
Сестра чи Ви? - Любив...

1915

Не дивися так привітно

Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.

Не милуй мене шовкове,
Ясно-соколово.
На схід сонця квітнуть рожі:
Будуть дні погожі.

На схід сонця грають грози —
Будуть знову сльози!
Встали мати, встали й татко:
Де ластовенятко?

А я тут, в саду, на лавці,
Де квітки-ласкавці...
Що скажу їм? — Все помітно:
Яблуневоцвітно.

                                               1918

 Подивилась ясно, — заспівали скрипки! 

Подивилась ясно, — заспівали скрипки! -
Обняла востаннє, — у моїй душі. —
Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.
Заспівали скрипки у моїй душі!

Знав я, знав: навіки, — промені як вії! —
Більше не побачу, — сонячних очей. —
Буду вічно сам я, в чорному акорді.
Промені як вії сонячних очей!

1918

ОДЧИНЯЙТЕ ДВЕРІ...


Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть...

Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ...
                                                 1918

  ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ 


На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
                        21 (8) березня 1918 р.


    ВІТЕР З УКРАЇНИ 


                             Миколі Хвильовому

Нікого так я не люблю,
Як вітра вітровіння.
Чортів вітер! Проклятий вітер!
Він замахнеться раз - рев! свист! кружіння! -
І вже в гаю торішній лист -
Як чортове насіння...
Або: упнеться в грузлую ріллю,
Піддасть вагонам волі -
Ух, як стремлять вони по рельсах,
Аж нагинаються тополі!..
Чортів вітер! Проклятий вітер!
Сидить в Бенгалії Рабіндранат:
Нема бунтарства в нас: людина з глини. -
Регоче вітер з України,
Вітер з України!
Крізь шкельця Захід мов з-за грат:
То похід звіря, звіря чи людини? -
Регоче вітер з України,
Вітер з України!
Чортів вітер! Проклятий вітер!
Він корчувату голову з Дніпра:
Не ждіть, пани, добра:
Даремна гра!
Ах,
Нікого так я не люблю,
Як вітра вітровіння,
Його шляхи, його боління
І землю,
Землю свою.

 

І Бєлий, і Блок

І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!
…Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозтерзаний я.

Там скрізь уже: сонце! — співають: Месія! —
Тумани, долини, болотная путь…
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,—
не може ж так буть!

Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Під регіт і бурю, під грім од повстань
од всіх своїх нервів у степ посилаю —
поете, устань!

Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!

                                                               1919

                             Як не горю — я не живу

Як не горю — я не живу.
Як не люблю — я не співаю.
Але цього я ще не знаю,
Бо завжди я —
Як полум'я.
Я мертвих всіх палю, палю.
Живих огнем своїм я грію.
І як я вмру — не розумію:
Життя моє —
Одвічнеє.

 

 

Категорія: Твори українських письменників | Додав: Chernobay
Переглядів: 2540 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/7
Меню сайта
Категории