БЛАКИТЬ
МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротостітрав
Добридень я світу сказав!
Струмком серед гаю як стрічечка.
На квітці метелик мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!
ГАЇ
ШУМЛЯТЬ
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
Ах не смійтеся ви наді мною
Ах
не смійтеся ви наді мною, — Не для вас я Вкраїну люблю! Не для вас виливаю ці сльози з журбою, Що ніхто їх не бачить нічною добою, Коли довго від думок не сплю.
Не чіпайте моєї Вкраїни! Хай, по-вашому, вмерла вона. Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини? Не чіпайте — просю вас — моєї Вкраїни: Тільки ж це моя втіха одна!
Хіба можете ви зрозуміти, Як її я кохаю, люблю? Та коли б не вона, то для чого б і жити! Але що… що вам про це говорити… Чи ви любите матір свою?
28
жовтня 1911
АРФАМИ,
АРФАМИ —
золотими, голосними
обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами —
наче море кораблями,
переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Стану я, гляну я —
скрізь поточки як
дзвіночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая,—
чи засмучена ти ходиш,
чи налита щастям
вкрай.
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
1914
О ПАННО ІННО...
О панно Інно, панно Інно! Я - сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив - Дитинно, злотоцінно. Любив? - Давно. Цвіли луги... О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз - ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам'ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий - я знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів! І раптом - небо... шепіт гаю... О ні, то очі Ваші.- Я ридаю. Сестра чи Ви? - Любив...
1915
Не дивися так привітно
Не дивися так
привітно, Яблуневоцвітно. Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться.
Не милуй мене шовкове, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі.
На схід сонця грають грози — Будуть знову сльози! Встали мати, встали й татко: Де ластовенятко?
А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці... Що скажу їм? — Все помітно: Яблуневоцвітно.
1918
Подивилась ясно, — заспівали скрипки!
Подивилась ясно,
— заспівали скрипки! - Обняла востаннє, — у моїй душі. — Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді. Заспівали скрипки у моїй душі!
Знав я, знав: навіки, — промені як вії! — Більше не побачу, — сонячних очей. — Буду вічно сам я, в чорному акорді. Промені як вії сонячних очей!
1918
ОДЧИНЯЙТЕ ДВЕРІ...
Одчиняйте двері — Наречена йде! Одчиняйте двері — Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть...
Одчинились двері — Горобина ніч! Одчинились двері — Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ... 1918
ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. 21 (8) березня 1918 р.
ВІТЕР З УКРАЇНИ
Миколі
Хвильовому
Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз - рев! свист! кружіння! - І вже в гаю торішній лист - Як чортове насіння... Або: упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі - Ух, як стремлять вони по рельсах, Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії Рабіндранат: Нема бунтарства в нас: людина з глини. - Регоче вітер з України, Вітер з України! Крізь шкельця Захід мов з-за грат: То похід звіря, звіря чи людини? - Регоче вітер з України, Вітер з України! Чортів вітер! Проклятий вітер! Він корчувату голову з Дніпра: Не ждіть, пани, добра: Даремна гра! Ах, Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння, Його шляхи, його боління І землю, Землю свою.
І Бєлий, і Блок
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! …Стоїть сторозтерзаний Київ, і двістірозтерзаний я.
Там
скрізь уже: сонце! — співають: Месія! — Тумани, долини, болотная путь… Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,— не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю. Під регіт і бурю, під грім од повстань од всіх своїх нервів у степ посилаю — поете, устань!
Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі, і кривить обличчя в кривавий свій сміх. Поете, любити свій край не є злочин, коли це для всіх!
1919
Як не горю — я не живу
Як не горю — я
не живу. Як не люблю — я не співаю. Але цього я ще не знаю, Бо завжди я — Як полум'я. Я мертвих всіх палю, палю. Живих огнем своїм я грію. І як я вмру — не розумію: Життя моє — Одвічнеє.
|