Привітання життя: книжка поезій. Львів, 1931

                             АВТОБІОҐРАФІЯ

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь,
я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні — над рікою часу калиновий міст,
я — закоханий в житті поганин.

             ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ

 І день і вік однаково минають. Не задержать

нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,

і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,

час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах

повішено, мов плахту, долю нашу.

Ми — ланцюга поодинокі звена,

ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога,

не падає ніщо до безвісті води.

Віддати треба нам життю щомога,

а треба кожному, ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,

не кидає ще тіні дерево зневіри.

Хоч знає, що морози, серце вірує проте

і ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба в'юк,

в одноманітності не явиться нам позіх.

О, не словами уст, але словами рук

співати будем пісню на життя порозі.

Вітай життя! Що біль дає, і щастя,

і красу, і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.

Вітай життя! І на привіт тобі я понесу

м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.

           ТРИ ПЕРСТЕНІ: книжка поезій. Львів, 1934

         ТРИ ПЕРСТЕНІ

 Крилата скрипка на стіні,

червоний дзбан, квітчаста скриня.

У скрипці творчі сплять вогні,

роса музична срібна й синя.

В квітчастій скрині співний корінь,

п'янливе зілля, віск, насіння

та на самому дні три зорі,

трьох перстенів ясне каміння.

В червонім дзбані м'ятний трунок,

зелені краплі яворові.

Дзвони, окриленая струно,

весні шаленій і любові!

Підноситься угору дах,

кружляє дзбан, співає скриня.

І сонце, мов горючий птах,

І ранок, спертий на вориння.

   ЗБІРКА «Книга лева», 1936

                   ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,

накритий небом і обмотаний піснями

лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом

і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.

Рослинних рік підноситься зелена повінь,

годин, комет і листя безперервний лопіт.

Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,

і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.

Прокотяться, як лява, тисячні століття,

де ми жили, ростимуть без наймення пальми,

І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,

задзвонять в моє серце джагани в копальні.

(«Книга лева», 1936)

 КНИГА  «ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ» (1938)

                                     ВИШНІ

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

                                                                             16 квітня 1935

                           КАЛИНА

Калина похилилась вниз,
мов ягода росте червоне слово.
Весні окриленій молись,
карбуй на камні пісню калинову!

Та промінь сонця, мов стріла,
проколе слово і проріже камінь,
і лиш калина, як цвіла,
цвіте щороку листям і піснями.

9 березня 1935

                                              ВЕСНА

Росте  Антонич  і  росте  трава,  
і  зеленіють  кучеряві  вільхи,  
Ой,  нахилися,  нахилися  тільки,  
почуєш  найтайніші  з  всіх  слова.  

Дощем  квітневим,  весно,  не  тривож!  
Хто  стовк,  мов  дзбан  скляний,  блакитне  небо,  
хто  сипле  листя  —  кусні  скла  на  тебе?  
У  решето  ловити  хочеш  дощ?  

З  всіх  найдивніша  мова  гайова:  
в  рушницю  ночі  вклав  хтось  зорі-кулі,  
на  вільхах  місяць  розклюють  зозулі,  
росте  Антонич  і  росте  трава.  

ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ

Весна  —  неначе  карусель,  
на  каруселі  білі  коні.  
Гірське  село  в  садах  морель,  
і  місяць,  мов  тюльпан,  червоний.  

Стіл  ясеновий,  на  столі  
слов’янський  дзбан,  у  дзбані  сонце.  
Ти  поклоняйся  лиш  землі,  
землі  стобарвній,  наче  сон  цей!.

                                 РІЗДВО

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.