Дмитро Білоус

Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній вимовляється, -
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?

Непутящим бува дитя!

******************************

Володимир Лучук.

            КЛЯТВА

Мова кожного народу 
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду, 
в тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові
і потоки гомонять: 
зелен-клени у діброві 
по-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову, 
колосисту — на віки – 
українську рідну мову 
в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати 
буду всюди й повсякчас, — 
бо ж єдина — так, як мати – 
мова в кожного із нас!

                           ********************************

Віктор Геращенко

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.

Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.

Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.

У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

**********************************

Софійка Когут

В шелесті калини, 
В шумі хвиль Дніпрових, 
В душах незрадливих 
Виплекана мово.
Горда і ласкава, 
Зраджена й забута, 
Ти чужою стала 
Кобзаревим внукам.
Якже їх назвати? 
Підкажи те слово! 
Ти ж така багата, 
Рідна наша мово!
Та невже забудуть 
Люди спів сопілки 
І навік замовкнуть 
Думи і щедрівки?
Чом не б'ється в грудях 
Більше честь синівська? 
Що з тобою буде, 
Мово українська?

******************************

Микола Сингаївський

МАТЕРИНСЬКА МОВА

Колискова пісня, колискова —
то найперша материна мова.
Пахне вона м’ятою і цвітом,
чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами...
Скільки в ній ласкавості і шани,
скільки в ній тривожності людської,
і надій, і сивини гіркої...
Колискова пісня, колискова —
то солодка материна мова.

Дмитро Білоус

КОЛИ ЗАБУВ ТИ РІДНУ МОВУ

Коли забув ти рідну мову – 
яка б та мова не була —  
ти втратив корінь і основу, 
ти обчухрав себе дотла. 

Коли в дорогу ти збирався, 
казала мати, як прощавсь, 
щоб і чужого научався, 
й свого ніколи не цуравсь.

Ти ж повернувсь душею бідний, 
не просто розгубив слова, 
немов якийсь Іван безрідний, 
Іван, не помнящий родства.

Не раді родичі обновам.
Чи ти об’ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір’ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу, 
ти обчухрав себе дотла, 
бо ти зневажив рідну мову
ту, що земля тобі дала,

ту, що не вбили царські трони, 
ту, що пройшла крізь бурі всі, 
крізь глузи й дикі заборони 
й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода, 
адже, набувши вищих прав, 
те, що дала сама природа, 
ти добровільно занедбав.

В пальті строкатім, як афіша, 
крикливі модні кеди взув. 
А мати? Де ще є рідніша 
за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ — напіврідний, 
і Мінськ піврідний, і Москва... 
Бо хто ти є? Іван безрідний, 
Іван, не помнящий родства!