Господи!

Ти, хто вчив нас, прости, що я вчу, що ношу звання вчителя, яке Ти носив на Землі.

Дай мені єдину любов — до моєї школи; нехай навіть краса не зможе викрасти у школи мою єдину прихильність.

Учителю, зроби мої старання постійними, а розчарування — миттєвими.

Вирви з душі моєї нечисті помисли помсти, які все ще тривожать мене, дріб’язкове прагнення протесту, яке з’являється в мене, коли мене ранять.

Нехай не печалять мене непорозуміння, не засмучує непам’ять тих, кого я вчила.

Дай мені сил перетворити одну з моїх учениць на мою найдосконалішу поезію і залишити в її душі найпроникливішу мелодію на той час, коли мої вуста вже не будуть співати.

Зроби мене сильнішою всупереч моїй жіночій безпорадності.

Дай мені простоту і дай мені глибину, урятуй мій щоденний урок від складності та пустоти.

Нехай рука моя буде легкою, коли буду карати, і ніжною, коли буду пестити.

Зроби так, щоби мою цегляну школу я перетворила на Школу Духу.

                                 Габріела Містраль, учитель,   чілійська поетеса,

                                                  Лауреат Нобелівської премії 1945 р.