Головна » Статті » Домашні завдання з літератури » 11 клас |
Один вірш Антонича (на вибір)
2. Василь Симоненко «Задивлюсь у твої зіниці» 3. Дмитро Павличко "Два кольори” 4. М.Вінграновський. «Сеньйорито акаціє, добрий вечір» 5. Л.Костенко. Один вірш, уривок з роману «Маруся Чурай» (на вибір) 6. В.Стус. «Мені зоря сіяла нині вранці» або «Як добре те, що смерті не боюсь я»
Уривки з
роману «Маруся Чурай» (на вибір)
Увесь блідий, аж під очима чорно. — Я прошу, люди, вислухать мене. Багато слів страшних тут наговорено. Ніхто не говорив про головне.
Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша. Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,— її піснями плакала Полтава. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні. Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах!
А ви тепер шукаєте їй кару. Вона ж стоїть німа од самоти. Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти!
Важкий закон. І я його не зрушу. До цього болю що іще додам? Вона піснями виспівала душу. Вона пісні ці залишає нам. * * * * * * * * * * Годуйте коней. Неблизька дорога. Благословіть в дорогу, матері. А що там буде, смерть чи перемога,— Полтавський полк виходить на зорі!
Там бій гримить. Там гине наша воля. Там треба рук, і зброї, і плечей. І що там варт чиясь окрема доля, той тихий зойк у безмірі ночей?..
Вогненна зірка в небі пролітала, сичі кричали, вісники біди. На сто думок замислена Полтава вербові гриви хилить до води. Був правий суд. І вирок оголошено. Усе як слід. За що себе вкорить? ...Мовчить Полтава, наче приголомшена. Перехотілось людям говорить.
А власне, що ж, такі часи криваві. Що варт життя? Ну, стратять ще когось. Промчався вершник по німій Полтаві — у серці міста громом віддалось.
Годуйте коней! Шлях їм далеченький. Пильнуйте славу полкових знамен. Полтаво! Зaсвіт встануть козаченьки. Ти припадеш їм знову до стремен. Так само зaсвіт встануть з полуночі. А ти за них, Полтаво, помолись. Лиш не заплаче свої карі очі та Марусенька, як було колись... * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на спотички доріг, бо кості перевернуться в гробницях гірких і гордих прадідів моїх. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, та що поробиш,— тільки до воріт. А там, а там... Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни... Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. * * * * * * * * * * * * * * * * * * Життя іде і все без коректур. | |
Переглядів: 19039 | Рейтинг: 2.4/15 |