Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Статті » Домашні завдання з літератури » 11 клас

Віршіі поетів-шістдесятників
Один вірш Антонича (на вибір)

2.     Василь Симоненко «Задивлюсь у твої зіниці»

3.     Дмитро Павличко  "Два кольори”

4.     М.Вінграновський. «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»

5.     Л.Костенко. Один вірш, уривок з роману «Маруся Чурай» (на вибір)

6.     В.Стус. «Мені зоря сіяла нині вранці» або «Як добре те, що смерті не боюсь я»


                Уривки з роману «Маруся Чурай» (на вибір)


Увесь блідий, аж під очима чорно.

— Я прошу, люди, вислухать мене.

Багато слів страшних тут наговорено.

Ніхто не говорив про головне.

 

Я, може, божевільним тут здаюся.

Ми з вами люди різного коша.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

 

Коли в похід виходила батава,—

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

 

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

 

А ви тепер шукаєте їй кару.

Вона ж стоїть німа од самоти.

Людей такого рідкісного дару

хоч трохи, люди, треба берегти!

 

Важкий закон. І я його не зрушу.

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам.

 

                                                         * * * * * * * * * * 

 

Годуйте коней. Неблизька дорога.

Благословіть в дорогу, матері.

А що там буде, смерть чи перемога,—

Полтавський полк виходить на зорі!

 

Там бій гримить. Там гине наша воля.

Там треба рук, і зброї, і плечей.

І що там варт чиясь окрема доля,

той тихий зойк у безмірі ночей?..

 

Вогненна зірка в небі пролітала,

сичі кричали, вісники біди.

На сто думок замислена Полтава

вербові гриви хилить до води.

 

Був правий суд. І вирок оголошено.

Усе як слід. За що себе вкорить?

...Мовчить Полтава, наче приголомшена.

Перехотілось людям говорить.

 

А власне, що ж, такі часи криваві.

Що варт життя? Ну, стратять ще когось.

Промчався вершник по німій Полтаві —

у серці міста громом віддалось.

 

Годуйте коней! Шлях їм далеченький.

Пильнуйте славу полкових знамен.

Полтаво! Зaсвіт встануть козаченьки.

Ти припадеш їм знову до стремен.

 

Так само зaсвіт встануть з полуночі.

А ти за них, Полтаво, помолись.

Лиш не заплаче свої карі очі

та Марусенька, як було колись...


* * * * * * * * * * * * * * * * * * 

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.


* * * * * * * * * *  * * *  * * * *  *

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Джерело: Поезія, "Наукова Думка", К., 1998.



Категорія: 11 клас | Додав: Chernobay (08.02.2014)
Переглядів: 14725 | Рейтинг: 2.5/14
Меню сайта
Категории