Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Статті » УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА » Критичні статті

"Празька поетична школа"

                                      «ПРАЗЬКА ПОЕТИЧНА ШКОЛА»

Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світогля­дом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Держа- виним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945—1947)».

«Пражани» були своєрідним «творчим клубом», у якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідеологічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним» колек­тивним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей, образів, моти­вів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі насичені, різнобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики «пражан», об'єднані лише певними загальними рисами.

Суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х pp. XX ст., де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих закладах та інших навчальних установах: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська, О. Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), Український Вільний Університет (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Українська господарська акаде­мія (Є. Маланюк, Л.Мосендз), Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю.Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практичного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів українського наукового, літературного та політичного життя на еміграції.

За своїм стилем «пражани» були неоромантиками, але філософською заглибленістю й любов'ю до класичних форм споріднювались з київськими неокласиками.

їхні твори відбили болісні роздуми над причинами поразки у визвольній війні. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з ідейних пере­конань віддасть життя за незалежність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріо­тизм — основний пафос їхньої творчості.

 

             2. ОГЛЯД ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ «ПРАЗЬКОЇ ШКОЛИ»

 

ЮРІЙ ДАРАГАН    

Родоначальник школи, мав великий вплив на творчість поетів саме істо­ріософськими мотивами (яскравий історизм, варяги, дикий степ, сонячний Дажбог, настрої вигнанця). Увійшов у літературу збіркою «Сагайдак» (1925). Тема України є центральною в ліриці Дарагана. У циклах віршів «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжя» Дараган творить поетичний і натхненний образ Вітчизни. Вона приходить до нього в снах і наяву, у спогадах і скупих звістках. За нею він тужить, її образ плекає в серці як найдорожчий і поки що не досягнений ідеал. Митець прагнув поетичним словом витворити ідеал українця — мужнього й загартованого в боях, який пишається славним минулим народу і наслідує героїчні подвиги своїх предків.

 

ЛЕОНІД МОСЕНДЗ

Поет, прозаїк, критик, перекладач. Під час громадянської війни воював у лавах війська Петлюри. 1920 року разом з армією УНР відступив до Польщі. Навчався в Українській господарській академії на хіміко-технологічному факультеті. Учений-хімік, визнаний у Європі винахідник. Лейтмотив поезій Мосендза — відродження України, визвольної боротьби її народу після Першої світової війни. Одним з перших відчув космічність свого народу й нації. Це було модерне світовідчуття людини XX ст. (вінок сонетів «Юнацька весна»). Мосендз творив «наукову» поезію, сміливо в її образну тканину включав філо­софські мотиви, поняття й лексику з точних наук, розширюючи естетичне поле лірики. Цим шляхом у 60-х pp. ітимуть І. Драч, М. Вінграновський та їхні послідовники.

 

ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ

Талановитий поет, публіцист, політичний діяч, археолог, людина-легенд а. Син видатного українського поета Олександра Олеся. Під час Другої світової війни організатор підпільного руху опору фашистам. Жорстоко закатований німцями на смерть 1944 р. Збірками «Рінь», «Вежі», «Подзамчя» він увій­шов в українську літературу як поет раціональної, предметної лірики, яка заперечувала сентиментальне оспівування життя та образ пасивної, безволь­ної людини. Олег гартував свою волю і вважав, що саме сильна духом, ціле­спрямована особистість потрібна майбутній відродженій Україні. По-новому трактує митець поняття героїчного, що поєднує в собі й хоробрість, і відвагу серця, а головне — сильний заряд духовності, яка веде борців до оновлення світу, розбиває кайдани рабства.

 

ОЛЕНА ТЕЛІГА

Поетеса, революціонерка, яскрава особистість, вольова, енергійна й врод­лива жінка, яка своє життя присвятила боротьбі за незалежну Україну. Під час Другої світової війни на окупованій Україні організувала літературно- мистецьке життя, очолила Спілку письменників України. Як українську патріотку гестапівці 1942 р. розстріляли в Бабиному Яру.

Посмертно вийшли збірки «Душа на сторожі», «Прапори духа», «Полум'яні межі». У поезіях та публіцистичних виступах поетеса проголошує героїзм як найвищу чесноту, сформувала принципи героїчної етики, наповненої геро­їчним діянням, відвагою, безкомпромісністю. У художньому світі поетеси панує бунт, змагання за оновлений світ, протест проти безбарвної «нудоти життя». На переконання О. Теліги, рідний край від неволі може врятувати новий тип українця, який уміє жити й творити для своєї нації.

 

Категорія: Критичні статті | Додав: Chernobay (12.01.2014)
Переглядів: 3338 | Рейтинг: 4.2/4
Меню сайта
Категории