Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Статті » УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА » Теорія літератури

Кіноповість
1.     Яка специфіка кіноповісті як жанру?

  В українській літературі творцем жанру кіноповісті був О. Довженко — видатний кінорежисер і письменник. Дві мистецькі стихії — література й кіно — поєдналися в його душі, народивши своєрідну художню форму, що несла в собі риси кіносценарію і повісті.

 Ознаками кіносценарію є фрагментарність, монтажна композиція, лаконізм діалогів, динамізм сюжету. Ознаки повісті — епічний принцип зображення життя, метафоричність, авторські відступи, яскраві пейзажні картини. На перший погляд може здатися, що неможливо поєднати непоєднуване, наприклад, фрагментарність з епічністю. Проте саме в цьому виявляється специфіка кіноповісті. Осягаючи значні пласти реальної дійсності, автор використовує монтажну композицію, яка нагадує окремі кадри, з'єднані між собою в художню цілісність і творчим задумом письменника, і розвитком художньої ідеї. При цьому важливу роль відіграє оповідач, у вуста якого автор вкладає своє бачення життя, проблем, а також ліричні, філософські чи публіцистичні відступи, що є тим містком, який поєднує окремі епізоди-кадри. Наприклад, у кіноповісті «Зачарована Десна» сюжет будується на асоціативних зв'язках між спогадами про дитинство. їх ланцюг такий: буяння городу, «географічні» межі якого сягають старої повітки й погребні з одкритою лядою, що на ній любив спати дід. Це перший кадр. Далі йде спогад про діда, який завершується описом його кашлю-реву (кадр другий), від якого (несподівано-вмотивований хід!) малий Сашко ховається спочатку в тютюн, потім — в огірки, а відтак — у моркву (кадр третій). Епопея з прабабою Марусиною — це четвертий кадр. Так цей монтаж замикається просторовою точкою — городом, а в час це розповідь-сповідь про дитинство, побудована вільно, невимушено, зокрема тому, що оповідь ведеться від першої особи, в якій зливаються голоси автора та оповідача. Наприклад: «Як ми з батьком і дідом рятували людей, корів і коней, про це можна написати цілу книгу. Це був мій дошкільний героїзм, за який мене тепер, напевно, послали б до Артека. Тоді артеків ще не знали. Давно це діялось». Образ автора дає змогу також поєднати різночасові події, досягнути цим панорамності зображення. Особливо значна роль автора в «Поемі про море», в якій синтезуються роздуми письменника про красу й працю, народ та особистість, сучасність і минуле.

 

Жанр кіноповісті близький до драми з її динамічними й змістовними діалогами. О. Довженко не тільки майстер живописного кадру, а й чудовий знавець психології, мови свого народу. З цього сплаву народжуються цікаві діалоги, які яскраво розкривають певні риси вдачі героїв: «Збирались ми на косовицю завжди довго. Вже було сонце зайде, а ми ще збираємось. Що клопоту, а лайки, мати лає когось, потім, побачивши мене, як заголосить:

 

— Уже на возі, ой!.. Малого хоч би не брали! Комарі з'їдять!

— Не з'їдять, цілий буде,— сердиться батько.

— Так утопиться в Десні, от щоб я пропала, втопиться!

— Не втоплюся, мамо!

— Невіглас! Упадеш там з кручі в прірву, ой лихо мені!

— Ну, мамо, чого б я падав з кручі... годі...— я трохи не плачу.

— Так косою заріжешся. Кажи, будеш плигати поміж косами?..»

 У цьому багатоголоссі — вічна тривога матері за дитину, намагання батька привчити сина до самостійності і Сашкове передчуття святковості сінокосу, захвату від найкращої музики раннього дитинства — клепання коси. І_ як заключний акорд епізоду — ліричний - авторський відступ у народнопісенному ключі: «Я не оглядаюсь. Коле хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий».

 

У «Повісті полум'яних літ» діалоги ще динамічніші:

«— Здрастуйте!

— Прощайте!

— Не забувайте!

— Рятуйте!

— Визволяйте!

— Знайдіть!

— Поверніть!

— Помстіться!

— Чекайте!»

 

Тут кінематографічна швидкість реплік виражає широкий спектр людських почувань, викликаних війною.

 

Для яскравості зображення О. Довженко використовує різноманітні зорові образи — в пейзажах, портретах, авторських характеристиках персонажів. Це суттєва ознака жанру кіноповісті. І, безперечно, аналіз цієї форми був би неповним без довженківського ліризму, романтично-піднесеного змалювання людей, подій, природи, без авторської схвильованості й захоплення рідною землею і рідним народом. В одному з листів письменник так визначив особливість свого обдаровання: «Працюю я в мистецтві кіно ось уже двадцять чотири роки як режисер і сценарист. В цьому мої переваги і вади, але це склало мою природу».

 

Категорія: Теорія літератури | Додав: Chernobay (19.08.2013)
Переглядів: 2046 | Рейтинг: 0.0/0
Меню сайта
Категории