Проза ( лат. prosa, від prosa oratio – пряма, така, що вільно розвивається й рухається, мова) – мовлення не організоване ритмічно. У прозових жанрах є своя складна і внутрішньо закономірна структура, яка принципово відрізняється від віршового ритму і при цьому виводить проза за межі буденної мови, вимагаючи від автора не меншої напруги і майстерності, ніж вірш. Для П. Найбільш характерною є взаємодія різних мовних планів: мови автора, оповідача, персонажів. Через взаємовддзеркалення цих мовних планів здійснюється осмислення й оцінка зображуваного. Художньо-словесна тканина у П. (порівняно з поезією) постає більш "прозорою”. Разом із тим постійно відчутна образна сила митця, майстерність володіння словом, згармонійована точність і ясність мовних планів. Значно більшу роль у П. Відіграє сюжет, послідовний розвиток дії; предметнішими і більш визначеними є характери та обставини.