Сайт учителя Людмили Чорнобай Фанзона української мови!
Головна » Статті » УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА » Теорія літератури

Роман

      Роман

 

1.       Визначення жанру та його різновидів.

Роман- це складний за будовою і великий за обсягом розповідно-описовий (епічний) твір, написаний прозою (рідше віршами), у якому широко охоплені події певної доби; образи героїв-персонажів подаються в розвитку, їх може бути досить багато; роман може мати кілька сюжетних ліній, які переплітаються між собою, утворюючи складну композицію. В залежності від проблематики, тематики, змісту і форми їх художньої реалізаціі розрізняють романи:

·         Соціальні

·         Психологічні

·         Сімейно-побутові

·         Історичні

·         Фантастичні

·         Пригодницькі

·         Детективні

·         Науково-фантастичні            тощо

 

2.       Різновиди творів романної форми

 

1)      Історичний роман – твір романної форми, завданням якого є відтворити певний історичний період, його особливості, наслідки. Твір поєднує в собі достовірність і вимисел, і, крім історичних подій і персонажів, там змальовуються вигадані події та особи, які могли ймовірно бути в даних історичних умовах і які є характерними для них. Цей жанр набув поширення в епоху романтизму.

 

2)      Роман-хроніка - твір романної форми, у якому послідовно і системно  викладаються   події важливого суспільного значення (суспільні явища) або з родинного життя за   достатньо  довгий час і в хронологічній послідовності.

 

3)      Соціально-психологічний романце один із різновидів роману, в якому в складних, часто екстремальних життєвих умовах розкриваються складні людські характери; психологія героїв, їхня поведінка, вчинки розглядаються в контексті того соціального середовища, у якому вони перебувають.

Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів.

Автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.

 

Історія жанру.

Мабуть, одним з перших творів цього жанру можна назвати роман «Червоне і чорне» Стендаля, що був надрукований 1830 року. Номінальним вважається епізод, де Матильда де Ла-Моль, думаючи про Жульєна Сореля, малює його профіль — це один з елементів психологізму роману. Проте до цього жанру можна також віднести деякі романи О. Бальзака з його «Людської комедії» — «Батько Горіо» і «Розкоші і злидні куртизанок». Згодом їх традиції продовжив і вдосконалив Г. Флобер у своєму романі «Пані Боварі» (1857). В Англії представником соціально-психологічного роману став Теккерей — «Історія Пенденніса» (1850), «Ньюкоми» (1855) і Діккенс «Пригоди Олівера Твіста» (1837–1839), «Домбі і син» (1848) і ін. В Росії О. Пушкін «Євгеній Онєгін» (1923–1931), М. Лермонтов «Герой нашого часу» (1840), І. Тургенєв «Рудін» (1856), «Батьки і діти» (1862), Л.Толстой «Анна Кареніна» (1876–1877), Ф. Достоєвський «Злочин і кара» (1866). В ХХ ст. до цього жанру зверталось чимало письменників: А. Кронін «Зірки дивляться вниз» (1935), Т. Драйзер «Трилогія бажання» (1914–1929), «Геній» (1916) і багато інших.

 

Піонерами цього жанру роману в Україні були такі письменники, як І. Нечуй-Левицький «Хмари» (1874), П. Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875) і «Повія» (1884). Серед письменників ХХ ст. в цьому жанрі писали О. Гончар «Собор», Г. Тютюнник «Вир».

 

4)      Соціально-побутовий роман – це твір, у якому увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних, причин і наслідків поведінки персонажів.

 

3.       Як розвивався жанр роману?

 Роман — це широке епічне полотно, що охоплює тривалий проміжок часу, ланцюг важливих життєвих подій, організованих, як правило, у кілька сюжетних ліній, через які у повноті змалювання постає система образів-персонажів. Для всебічного розкриття характерів героїв роману письменник використовує оповідь з описами та характеристиками, ліричними відступами і діалогами.

 Широкої популярності й розквіту роман досяг порівняно недавно, проте його коріння сягає глибокої давнини. Так, в античну епоху з'являються твори розповідного характеру, в основі яких лежав авантюрно-пригодницький сюжет: здебільшого мовилося про молодих закоханих героїв, які на шляху до щастя переборюють безліч перешкод, зазнають страждань і тяжких випробувань. Це твори, написані в II—IV ст. н.е.: «Дафніс і Хлоя» Лонга, «Левкіппа і Клітофонт» Ахілла Татія та деякі інші. Вони створили передумови для появи жанру роману.

 Давні греки називали згадані твори оповідями, а то й просто книгами. Сама назва «роман» виникає значно ніше, у XII—XIII століттях. У той час у французів, італійців, іспанців, португальців з являються твори, написані однією з романських мов названих народів, поряд з прийнятою тоді в Європі латиною. На відміну від творів, написаних літературною латинською мовою, їх називали сопtе roman, тобто романське оповідання. Згодом це словосполучення скоротилося і залишилась тільки назва «роман» на означення великих розповідних творів.

 У середні віки романи оспівували ідеали лицарства з обов'язковим змалюванням незвичайних, інколи фантастичних пригод і подвигів в ім'я обраниці серця (лицарські романи про короля Артура чи Александра Македонського). Продовжує розвиватися і любовний роман, теж сповнений усіляких несподіваних пригод, наприклад, роман про Трістана та Ізольду.

 Епоха Відродження започаткувала реалістичний роман. Це передусім твори «Гаргантюа та Пантагрюель Ф. Рабле, «Дон-Кіхот» М. Сервантеса, спрямовані проти пут середньовічної моралі, а тому позначені сильним сатиричним струменем.

 Значного розвитку набуває цей жанр у XVIII ст. Зміцнює свої позиції авантюрно-пригодницький роман, відомий у Західній Європі ще з XI—XII ст. Для нього характерне зображення долі спритного одинака, який крутійством та авантюрами виборює собі місце в жорстокому світі злодіїв і розбишак, як, наприклад, герой однойменного роману французького письменника Лесажа Жіль Блаз. З'являється і родинний роман, створений сентименталістами: С. Річардcоном, Л. Стерном, Ж.-Ж. Руcсо, Й. В. Гете. Вони ідеалізували сімейне життя звичайних, простих людей, їх повсякденний побут, велику увагу приділяли розкриттю психології персонажів, зображенню зовнішніх умов, оточення у становленні людської особистості. XIX ст. дало неперевершені зразки роману.

 Основоположником історичного роману був В. Скотт, твори якого, присвячені переважно подіям англійського середньовіччя, стали відомі в усій Європі («Айвенго», «Квентін Дорвард», «Талісман» та інші).

                     РЕАЛІСТИЧНІ РОМАНИ

Але особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля («Червоне і чорне»), О. Бальзака («Батько Горіо», «Євгенія Гран де»), Г. Флобера («Мадам Боварі»), Е. Золя (цикл романів «Ругон-Маккари»), Ч. Діккенса («Домбі і син > О. Пушкіна («Євгеній Онегін»), М. Гоголя («Мертві душі»), І. Тургенєва («Батьки і діти»), Л. Толстого («Війна і мир», «Воскресіння», «Анна Кареніна»), Ф. Достоевського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»)

Письменники зверталися до художнього осмислення суспільних конфліктів, широкої панорами людського життя, питань моралі, до розкриття найтонших і найскладніших порухів душі, характерів у їх формуванні, розвитку, зумовленості зовнішніми обставинами.

 

Реалістичний роман XIX—XX ст. відзначався різноманітністю форм:

·         соціально-побутовий,

·         соціально-психологічний,

·         психологічний,

·         пригодницький,

·         науково-фантастичний.

Категорія: Теорія літератури | Додав: Chernobay (19.08.2013)
Переглядів: 8283 | Рейтинг: 3.0/6
Меню сайта
Категории