Пройде все, як з білих яблунь дим .

В пору падолисту золотого

Не залишусь вже я молодим.

 Серце, ти не так вже будеш битись,

Холодком прихоплене допріж.

І берез веселий білий ситець

Вештатись не звабить босоніж.

Дух блукань! Ти лише час від часу

Полум’ям розпалюєш вуста!

Свіжість де? Де шал очей незгасний

І чуттєва повінь золота?

Я тепер скупіший у бажаннях...

Доле, чи наснилась ти мені?

Наче сам я весняної рані

На рожевім проскакав коні.

 В цьому світі тлінні ми по смерти.

Тихо лине з кленів листя мідь.

Все, що має відцвісти й умерти,

Хай повік Господь благословить!