Дитинство

 Моє дитинство, світе добрий мій!

Я звідти родом, де шумів прибій

Зелених нив, лунких пісень і птиць.

Було всього в нас: луків, неба, сонця,

І квітів, й несподіваних криниць.

Нас дарувало літо спекою і градом,

Серпнева ніч манила зорепадом,

Зима стелила сяючу парчу,

Й на світі все було таким цікавим -

Душа  намилувалась   досхочу.

Ми сонце зустрічали й проводжали.

Перепелят маленьких доглядали:

Коли, було, почнеться косовиця,

Коли збирають в полі урожай

й потрапить під жниварку звір чи птиця…

Тож в нас були лисята й зайченята,

І галченята, і сороченята -

Усе було беззахисне й маленьке.

А десь в степу був справжній їхній дім

Й несли, підрослих їх, бувало, далеченько. 

Ми цілий день у полі проблукаємо,

якого-небудь зілля назбираємо,

набігаємось з вітром навздогін

і казна-звідки вернемось додому,

а на штанцятах – реп̕яхи й полин.

А спати так хотілось надворі,

Бо там в обличчя прямо сяють зорі

І ковдрою вкривають небеса,

А ранком на обличчі й на волоссі

І павутинки, й листя, і роса!

Мій спогад - мов розчинене віконце:

Там день при дні вартують Світло й Сонце!